Вже кілька років Володя працює над серією скульптур для Українського католицького університету. Це буде шість гігантських «Євхаристійних жестів» у камені, що оздоблюватимуть університетську територію. Кам’яні долоні ‒ це руки Бога. – «До прикладу, жест «Благодарив» ‒ це другий жест. Перший ‒ коли Христос бере хліб. Другий, власне, «Благодарив». Наступні: «Освятив», «Переломив». І «Дав своїм учням і апостолам». В цій інсталяції роль хліба ‒ це роль людини, яка проходить через руки Бога» Найскладнішою інсталяцією, каже митець, буде жест «Переломив», де людині треба буде перейти повз руки, що ламають. Переломлення ‒ коли людину ламає життя: труднощі, коли людина має очиститися. І руки настільки вузько стоятимуть одна від одної, що буде важко пройти і не кожен захоче туди ступати Бути скульптором – це моє покликання, моє життя. До цієї професії у мене довга дорога, але з малку я був скульптором, в дитинстві моїм найкращим подарунком завжди було кілька пачок пластиліну.
На мій світогляд вплинуло те, що свого часу я багато подорожував, пробував себе в різних професіях. До певного віку я поглинав знання, інформацію, враження, а тепер хочу ділитися. Кожен проєкт, який я роблю, хочу, щоб він був корисним людям. –
Володимир Семків працює з мармуром, виготовляє скульптури з бронзи та алюмінію, відливає з чавуну.
“Ось у мене є скульптура чоловічого торсу. Наразі я називаю його «Той, що біжить». Це наша цивілізація. Рухаємося кудись-рухаємо-рухаємось. Наш час прискорюється-прискорюється.. У нас зовсім інший темп, ніж 50 років тому. Ще один спосіб подумати про те, куди ми йдемо, чи завжди це необхідно. ”
Володимир каже: люди хочуть чіткої прози, а митці натомість дають їм для роздумів поезію. Навіть у скульптурі: «Вони хочуть, щоб у скульптурі був стиснутий кулак, щоб були чоботи, щоб був костюм. Щоби була рушниця. Або, якщо це фігурка, то її треба як слід склеїти. «Чому в нього око більше і менше?» А ми даруємо їм поезію – невисловлену. Мистецтво має задавати питання, а не відповідати на них! »