Іван Турецький

Зазвичай ми намагаємося планувати своє життя наперед, ретельно прораховуючи кожен крок. Однак часто наші прогнози та плани вимагають коригування або повної зміни. Іван Турецький вважає, що йти лабіринтами легше, якщо йти за серцем. Спираючись на минулий досвід радості та болю, наше серце веде нас шляхом найменшого опору та найменших помилок. Найголовніше в лабіринті – це час. За словами Турецького, час не можна ні зупинити, ні домовитися. Тому дуже важливо завжди пам’ятати, що краще менше часу проводити в глухих кутах і завжди рухатися вперед.

Перш за все, в його житті є живопис, де він намагається поєднати дві свої пристрасті – бароко та абстракцію. Його живопис за своєю стилістикою нагадує образні портрети Арчімбольдо, а також футуристичні експерименти Боччоні, Богомазова, Екстер. Задум автора – створити своєрідний 3D-кросворд кольору та фактури, у якому будь-хто, враховуючи свій настрій, сприйняття світу та силу уяви, зможе побачити власну інтерпретацію історії. Як каже автор: «Я не хочу акцентувати на історії. Я хочу, щоб рецензент сам її прочитав. Як коли дивишся на орнамент, хмари тіней… і бачиш там фігури. Для мене це найбільше хвилююче. Це гра світла, коли ти, наприклад, заходиш у старий собор, куди крізь вітражі пробиваються промені сонця, і коли разом з декором, позолотою, різьбленням і фресками створює феноменальні світлові фактури.

Особливою рисою живопису Івана Турецького є його експресивна, трепетна, буквально вловима на слух, музикальність. Музика тут більше, ніж джерело емоційного натхнення. Іван Турецький уважно шукає ритмічну самоцінність у кожній картині, яка власним обов’язком визначає пластику форми. Але на паритетних умовах із кольором.